ДО́П’ЯНУ, присл., розм. Те саме, що доп’я́на. — Якщо ви її знайдете — не чарку, барило вам викочу. Пийте доп’яну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 376.