КРИКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до кри́кнути. А воно, погане, як криконе на мене: «Бо ви, мамо, самі винні!..» (Н.-Лев., II, 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 345.