ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ, присл. Те саме, що ле́две-ле́две. І гордо розвалився в фаетоні. Якого шкапи ледве-ледь тягли (Рильський, II, 1960, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 468.