НЕПОКІ́ЙНО. Присл. до непокі́йний. Христя слухає таємну розмову подруги — і серце її непокійно б’ється (Мирний, III, 1954, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 360.